"ППО" - О. Олесь "Айстри"

Texts I like. My choice, my voice. / Вподобані тексти власним голосом.

Це, здається, перша українська поезія, що мене вразила мало не до сліз. Десятий клас. Готувався вступати до театрального. Неподалік од стадіону, який ми називали Центральним, була невеличка книгозбірня. Тепер стадіон зветься Олімпійським. Неподалік од костьолу, обвішаного тоді прозорими ковбасами антен глушіння голосів, метрів мо' за сто од будівлі, де колись вчився і Носов (батько Нєзнайкі), і Вертинський, а на той час розташовувалася, якщо не зраджує пам'ять, школа КДБ, химерно звучить тепер. А поруч маленький парк, який ми, мешканці тої округи, називали - "поліцейський садік", там був фонтан, а збоку од будівлі ґебешної, за парканом, каштани, і ми збирали ті каштани. А навпроти костьолу ательє "Московитянка", так-так. Поруч із костьолом, я потім дізнався, до перших визвольних змагань був осідок польського театру, в якім працювали і Станіслава Висоцька, і Ярослав Івашкєвіч. А ще метрів двіста по Червоноармійській (!) і будинок, в якім ми мешкали. Перший на вулиці будинок мав номер 16. Володимиро -Либідська. Це від Боженка до Червоноармійської. А горів уже дерлася вулиця Щорса. Ще слід згадати кінотеатр ім. Ватутіна, охо-хо... І чому оце постають ці факти всеї ночі проти 11 липня? Виникло непереборне бажання чиїмось текстом означити відчуття поточного моменту, от і потягло в задавнене минуле... І навіщо стільки власних, набраних телефонною клавіатурою, слів документування тодішньої географії міста... Тому, певно, що ми маємо таки перейти всі негаразди аби сонце таки засяяло не над нашими трпами. А рік , що почався 24 лютого трива вже 503 - ю добу... Таке "поточне-ння приватної особи"